За Божим Промислом, маємо знову нагоду звернутися до вас з батьківським словом. Материнська Церква — Вселенський Константинопольський Престол — знову звертається до вас, щоби розділити з вами не тільки радість, але й смуток, спричинений Голодомором.
Дедалі більше назавжди покидають рідні домівки, своїх дітей, онуків і правнуків ті нечисленні сини й дочки українського народу, яким Господь Бог допоміг вижити в час всеукраїнської трагедії — Голодомору 1932-1933 років. Тому наше слово найперше звернене до української молоді, як майбутнього Української Держави.
Разом із вами ми прагнемо осмислити не тільки число замордованих голодом українців, а, насамперед, причини, що довели до трагедії. Дослідження політичних і соціальних чинників залишимо для світських учених. Ми ж спробуємо поглянути на Голодомор з погляду Церкви.
Як сталося, що в Україні, яка ще від античних часів постачала хліб до країн, що відчували його брак, сама стала голодувати, до того ж голодувати в мирний час, так, як не голодував жоден народ Європи в часи воєн?
Влада новоствореної держави на теренах поваленої імперії підмінила Вифлеємську зорю своєю кривавою, а замість Христової багряниці, що увібрала в себе Святу Кров Спасителя світу, була і залишається донині хоругвою, що веде до вічного життя й за якою завжди йшли віруючі люди, замайорів червоний стяг, що зробив невидимою невинну кров кращих синів і дочок українського народу.
Діставши до своїх рук владу, насильник не дбатиме про добро керованого ним корінного народу, не пошанує його духовних, культурних і матеріальних цінностей. Він добре знає, що рано чи пізно народ прозріє й скине з себе ярмо. Тому для тривалого панування необхідно стероризувати титульну націю. Збережені історичні документи колишнього Радянського Союзу рясніють відомостями про національність репресованих. Переважна більшість знищених, ув'язнених чи виселених — українці, до того ж, національно свідомі або господарі. Натхненниками, організаторами, керівниками й основними виконавцями знищенням українців були ті, кого можна схарактеризувати словами Ісуса Христа: «Ваш батько — диявол... Він був душогуб споконвіку...» (Ів. 8:44).
Три Голодомори, репресії, війна мали стати для Тебе, український народе, спонукою для духовного очищення, морального вдосконалення, повернення до прабатьківської християнської традиції з її власною Церквою та внутрішньою християнською духовністю, а не принесеною зовнішньою, формальною християнськістю, що межує з обрядопоклонінням. І наш візит до Києва на святкування 1020-ліття Хрещення України-Руси показав нам справжніх синів і дочок Української Церкви, які моляться до Бога, а не до людини, навіть якщо вона посідає високе становище. Ми побачили, що навіть жахи XX століття не зламали хребта нації, не зробили з українця раба й слухняного виконавця чужих намірів.
Закликаю всіх повернутися обличчям до Києва, до українських духовних — релігійних і культурних — святинь, до українського народу: в усіх, народжених в Україні, одна мати — Україна, якій усі без винятку мають служити: і наділений владою, і «маленький» громадянин. Згадайте слова Спасителя: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються» (Мт. 12: 25).
Дорогі українці! Ваше минуле — чи радісне, переможне, чи сумне й трагічне, а особливо Голодомор — завжди буде з вами, навіть коли ви намагатиметеся забути, применшити чи спотворити його на догоду сусідам. Вас стосуються слова Апостола Павла: «Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається!» (І Кор. 7:24). Ваше покликання — бути добрими християнами в давній українській церковній традиції й громадянами України, а також одностайно свідчити перед світом про трагедії українського народу у XX ст., особливо про Великий Голодомор 1932-1933 років. Це Ваш обов'язок перед пам'яттю своїх прадідів, дідів і батьків, бо в світовій історії за весь час існування людства не було такої трагедії, щоби за один мирний рік знищити більше людей однієї нації, ніж було знищено за кілька років війни. І хто що б не говорив, як би не намагався применшити зло, це явна ознака геноциду.
Діти Христової Церкви — дорогі українці! У дні вшанування пам'яті жертв Великого Голодомору 1932-1933 рр., особливо у його 75-ту річницю, ваша Материнська Церква — Вселенський Константинопольський Патріархат сумує разом із вами і складає глибоке та щире співчуття усім вам і Президентові України п. В. Ющенку, репрезентантові України перед світом, через наполегливі старання якого світ щораз більше довідується про страшну трагедію українців у XX ст. Ми підносимо до Господа нашого Ісуса Христа наші молитви й просимо, щоби Всеблагий Спаситель упокоїв душі всіх замордованих Голодом в оселях святих і прийняв їх до сонму Своїх Мучеників як невинно убитих. Хай їм буде вічна пам'ять, а на вас, усіх живих, зійде небесне благословення Всевишнього!
Фанар, 20 листопада 2008 року.
† Варфоломій, Архиєпископ Константинопольський і Вселенський Патріарх
Возлюблені діти Церкви — дорогі українці!
Діставши до своїх рук владу, насильник не дбатиме про добро керованого ним корінного народу, не пошанує його духовних, культурних і матеріальних цінностей. Він добре знає, що рано чи пізно народ прозріє й скине з себе ярмо. Тому для тривалого панування необхідно стероризувати титульну націю. Збережені історичні документи колишнього Радянського Союзу рясніють відомостями про національність репресованих. Переважна більшість знищених, ув'язнених чи виселених — українці, до того ж, національно свідомі або господарі. Натхненниками, організаторами, керівниками й основними виконавцями знищенням українців були ті, кого можна схарактеризувати словами Ісуса Христа: «Ваш батько — диявол... Він був душогуб споконвіку...» (Ів. 8:44).