Гoлoвнa - Start
Розклад Богослужiнь
Gottesdienstplan
Парафія- Gemeinde Düsseldorf
Новини - Nachrichten
Erklärung Seiner Allheiligkeit
Молімось за Україну
Ostern Пасха 2022
Єпархія - Eparchie
Tomos für die Ukraine
Церква - Kirche
Links
Kontakt - Impressum
     
 


Упокоївся отець Анфір Остапчук

in deutscher Sprache

Життєпис - Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук

Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук народився 18-го серпня 1932 року під час Голодомору в селі Пекарщина Черняхівського району Житомирської області в родині православного священика Дам'яна Остапчука та його дружини Теклі Остапчук (з дому - Прокопчук). Він мав трьох старших сестер.

В роки війни з 1941 по 1943 рік родина проживала в Черняхові, де з початком німецької окупації України отець Дам’ян був настоятелем новоствореної української православної парафії. В кінці 1943 року внаслідок військових подій та через переслідування духовенства і церкви совєтською владою родина була вимушена залишити батьківщину і на початку 1944 року прибула до Німеччини.

У післявоєнний період з травня 1945 по 1958 рік родина проживала у таборах для втікачів, т. зв. “переміщених осіб” (displaced persons) у містах Білефельд, Гьокстер на Везерi, у таборi Ауґустдорф біля міста Детмольд. З 1958 року родина Остапчук проживала в оселі Бекгоф (Beckhof) біля міста Білефельд-Зеннештадт, куди були переселені з табору Авґустдорф втікачі з країн Східної Європи і Прибалтики. У цій оселі існувала українська православна громада і була влаштована церква, настоятелем був батько отець Дам’ян Остапчук. З молодих років отець Aнфір брав участь у церковному й громадському житті парафій на місцях, прислуговував при богослужіннях, співав у хорах.

У таборі в Білефельді Анфір Остапчук відвідував українську школу, яка там була організована восени 1946 року. З 1952 по 1956 рік він навчався в німецькій гімназії у Детмольді. Після закінчення гімназії в травні 1956 року поступив до Інституту іноземних мов для перекладачів Гайдельберзького університету, де вивчав англійську і російську мови та економіку.

По закінченні студій у 1961 році з академічним ступенем дипломного перекладача працював за фахом при Генеральному консульстві США у Франкфурті-на-Майні. З 1969 по 1997 рік працював перекладачем і редактором на радіостанції “Німецька хвиля” (Deutsche Welle) у Кьольні. Багато років отець Анфір викладав в університеті міста Бонн українську мову для німецьких студентів.

У серпні 1964 року одружився з Діною Яценко, донькою вчителів Григорія i Варвари Яценко. У цього подружжя народилося троє дітей. З 1969 по 1974 рік родина проживала в місті Рьосрат поблизу Кьольна. Після того постійним місцем проживання стало сусіднє місто Берґіш Ґладбах.

В 1968 році Анфір Остапчук був висвячений митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі (відроджена 1942 році в Україні), архієпископом Ніканором (Абрамовичем) у каплиці його резиденції в місті Карлсруге 14-го вересня на диакона, а 15-го вересня того ж року на священика з призначенням на осиротілу українську православну громаду в Білефельд-Зеннештадті, настоятелем якої був батько отець протоієрей Дам’ян Остапчук, котрий у серпні місяці того ж року помер.

Перед висвяченням отець Aнфір пройшов богословську й церковно-богослужбову підготовку при батькові, відвідував богословські курси Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, цікавився історією українського православ'я, публікував статті з минулого й сучасного її життя. З 1972 року отець Анфір обслуговував також парафії УАПЦ у містах Дюссельдорф, Кьольн і Ессен, а також у Франкфурті-на-Майні.

Душпастирська діяльність отця Aнфірa була традиційно тісно пов'язана з життям церкви. У грудні 1956 року разом з батьком отцем Дам’яном брав участь у І-му Собоpi УАПЦ в Карлсруге як делегат-мирянин, a пізніше на наступних Соборaх як священик i повторно обирався до керівних органів УАПЦ.

Варто згадати Надзвичайний Собор УАПЦ у жовтні 1969 року в Оттобрунні, в якому він вже брав участь як священик. Собор був скликаний для обрання наступника митрополита Ніканора (Абрамовича), який помер у березні 1969 року, та єпископа-вікарія для єпископської опіки парафій у Німеччині, Австрії, Франції, Бельгії та інших країнах Західної Європи. Собор обрав архієпископа Нью-Йорка Мстислава (Скрипника) новим главою УАПЦ, а архімандрита Ореста (Онуфрія Іванюка) єпископом-вікарієм, згодом керуючий єпископ Української православної єпархії Західної Європи.

Визначною подією в діяльності отця Анфіра, його громади і Західно-Європейської Єпархії УАПЦ був II-й Єпархіальний З'їзд, котрий відбувся 15-го і 16-го вересня 1979 року в православній церкві Святого Миколая в Дюссельдорфі. Були обрані члени Вищого Церковного Управління УАПЦ на чолі з Владикою Орестом (Онуфрієм Іванюком). На його двох заступників були обрані архипресвітер Паладій Дубицький і отець Анфір. Був ухвалений новий парафіяльний Статут УАПЦ i створений Єпархіальний комітет для підготовки відзначення ювілею 1000-ліття хрещення Русі-України. Центральне ювілейне свято УАПЦ в Німеччині відбулося у неділю 20-го березня 1988 року в Дюссельдорфі з благословення Митрополита Анатолія (Дублянського) і на чолі з ним, організоване місцевою громадою з її настоятелем.

У 1997 році за уповноваженням керуючого єпископа Західно-Європейської Єпархії УАПЦ Анатолія, наступникa Архиєпископа Ореста, отець Анфір успішно оформив членство єпархії у Комісії Православних (канонічних) Церков у Німеччині - “KOKiD”, яка була створена в 1994 році. Прийняття єпархії до комісії “KOKiD” було схвалено 13-го вересня 1997 року у місті Кьольн одноголосно усіма членами цього об'єднання єпархій на його засіданні: Вселенський Патріархат, Грецька Православна Церква, Грецька Православна Церква Антіохії, Московський Патріархат, Сербська Православна Церква, Румунська Православна Церква, Болгарська Православна Церква, Грузинська Православна Церква. Так Українська Православна Церква вперше вийшла з ізоляції і приєдналася до спільноти канонічних православних церков представлених у цій комісії. З того часу за призначенням Митрополита Анатолія і його наступників, Архієпископа Іоана (Дерев'янка) i Єпископа Андрія (Пешко), отець Анфір був постійним єпархіальним представником при комісії "KOKiD".

У довгі роки відданої праці у Винограднику Божому на Славу Божу і на Добро Української Православної Церкви отець Анфір був удостоєний нагород від ієрархів УАПЦ. У 1980 році був піднесений до сану протоієрея керуючим єпископом УАПЦ Орестом. У січні 1986 року отець Анфір був нагороджений хрестом з оздобами його наступником Митрополитом Анатолієм. З 1-го жовтня 1997 року, перед його смертю (28.10.1997), Владика Анатолій призначив отця протоієрея Aнфірa адміністратором УАПЦ в Німеччині. Під час Заупокійної Літургії 6-го листопада 1997 року по спочилому Митрополиту Анатолію в Новому Ульмі був нагороджений митрою Його Блаженством Митрополитом УПЦ в США і Діаспори Константином. На Літургії 22-го жовтня 2000 року у храмі Святого Архистратига Михаїла у місті Ґенк (Бельгія) отець Aнфір був піднесений Митрополитом Константином до сану протопресвітера.

За дорученням єпископів, а також з власної ініціативи отець Анфір Остапчук брав участь в екуменічних богослужіннях, конференціях та інших екуменічних заходах міжконфесійних організацій.

Після відновлення незалежності України 24-го серпня 1991 року отець Aнфір вперше після втечі родини в 1943 році відвідав Україну 18-го жовтня 1991 року як український перекладач у складі німецької урядової делегації на чолі з тодішнім віце-канцлером і міністром закордонних справ Ганс-Дітріхом Ґеншером. З того часу отець Анфір співпрацював з німецькими урядовими відомствами як перекладач у розвитку українсько-німецьких стосунків.

Особливими подіями того часу були: Державний візит президента України Леоніда Кравчука 4-го лютого 1992 року у тодішній столиці ФРН Бонні та його бесіди з канцлером Гельмутом Кольом, президентом Ріхардом фон Вайцзеккером, міністрами ФРН; візити міністра закордонних справ України Анатолія Зленка у Бонні та його перемовини з Ганс-Дітріхом Ґеншером у Резиденції Петерсберґ. Було багато інших зустрічeй офіційних представників обох країн, в тому числі з пізнішою канцлеркою Анґелою Меркель, під час котрих отець Анфір був їх мовним посередником.

До п'ятої річниці Незалежності України 24-го серпня 1996 року Президент України Леонід Кучма грамотою привітав отця Анфіра і з вдячністю відзначив його "великий особистий внесок у розбудову Незалежної України". З нагоди 5-ї та 10-ї річниць Незалежності України (1996 і 2001) отець Анфір був нагороджений почесними грамотами від послів України у Німеччині Юрiя Koстeнка i Анатолія Пономаренка за "визначний особистий внесок у зміцнення дружніх стосунків між Україною та Федеративною Республікою Німеччина".

28-го грудня 2000 року на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла України в Німеччині Анатолія Пономаренка, за участю священика Української Греко-Католицької Церкви отця Василя Воротняка отець Анфір Остапчук звершив освячення нового посольства України в столиці ФРН Берліні й резиденції посла у передмісті Далем.

З перекладацької праці отця Анфірa слід згадати виданий у 1970 році Українським вільним університетом (УВУ) у Мюнхені німецький переклад праці проф. д-р. Наталії Полонської-Василенко "Дві концепції історії України і Росії".
У 1988 році був надрукований скорочений німецький переклад праці проф. Дмитра Дорошенка "Православна Церква в минулому і сучасному житті українського народу", виданої в Берліні у 1940 році. Німецький переклад було здійснено за дорученням Вищого Церковного Управління УАПЦ і присвячений 1000-літтю Хрещення Русі-України з титулом "1000 Jаhre Ukrainische Orthodoxe Kirche, ihre Rolle im Leben des ukrainischen Volkes". Переклад англійською мовою з німецької був виданий УАПЦ у Великобританії з титулом “The Orthodox Church in the Life of the Ukrainian People”, а переклад на нідерландську мову був надрукований у журналі „Terra Sancta“ з титулом „Duizend Jaar Oekraїense Orthodoxe Kerk, haar rol in het leven van het Oekraїense volk“.

Отець Анфір Остапчук присвятив своє життя служінню своєму народу та збереженню Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі, а згодом великій роботі, яка вела до мети створення Помісної Української Православної Церкви в Україні. Він був щасливий дожити до отримання Україною томоса про автокефалію від церкви-матері Вселенського патріархату та становлення на батьківщині Православної Церкви України.

Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук відійшов до Господа 10-го грудня 2021 року в місті Берґіш Ґладбах.

Вічна пам‘ять, вічний спокій і Царство Небесне!