Гoлoвнa - Start
Розклад Богослужiнь
Gottesdienstplan
Парафія- Gemeinde
Новини - Nachrichten
ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ
Єпархія - Eparchie
Церква - Kirche
Медіатека - Mediathek
Links
Kontakt - Impressum
     
 


Українськa Православнa Церквa вшанувалa пам’ять Митрополита Ніканорa

in deutscher Sprache

У суботу 24 жовтня 2009 р. Високопреосвященніший Архиєпископ Іоан Дерев’янка відправив Архиєрейську Службу Божу у м. Карлсруе в Старокатолицькій церкві Воскресіння Христового, в якій українська православна громада з 1946 р. відправляє свої Богослуження.

На Св. Літургії Владиці співслужили отець протоієрей Валентин Смоктунович з Мюнхену та протодиякон Олег Євсевський. Співали хористи під керівництвом настоятеля парафії отця протоієрея Валентина Гаврилюка з Нового Ульму. Прибули й вірні з парафій Мюнхену, Інгольштадту та Дюссельдорфу.

По закінченні Св. Літургії Високопреосвященніший Владика Іоан і духовенство відправили Панахиду на могилі Блаженнішого Митрополита Ніканора, котрий упокоївся 40 років тому у своїй резиденції в м. Карлсруе. Владика Іоан також відправив Літію на могилі отця протоієрея Федора Луговенка, настоятеля парафії у м. Карлсруе, котрий упокоївся в 1972 р. (Див. ВІДЕО з Панахиди)

                 

                                          Блаженніший Митрополит Ніканор

Митрополит Ніканор (мирське ім‘я Ніканор Бурчак-Абрамович) народився 27 липня (ст. ст.) 1883 р. в с. Мізові, кол. Ковельського повіту, на Волині. Предки Митрополита належали до духовного стану. Владика Митрополит вчився спочатку в початковій школі в Мізові, потім у Духовній школі в Маційові, а опісля в Волинській Духовній семінарії в Житомирі. Після закінчення семінарії Ніканор Абрамович вчився ще в Київському Комерційному Інституті, а після висвячення в священники – в Київській Духовній Академії та на історико–філологічному факультеті св. Володимира в Києві.

Cвящ. Н. Абрамович (1920pp.)На священика був висвячений 23 жовтня 1910 р. в місті Володимирі на Волині Єпископом Володимиро–Волинським Фадеєм. Священиче служіння проходив спочатку в с. Біличах при своєму тестеві; в 1912 р. на власне бажання одержав парафію в с. Тишковичах на Володимирщині, звідки був евакуйований під час першої світової війни в червні 1916 р. до Житомира, де перебував до 1919 р. В Житомирі зайнявся опікою над біженцями. В часі української державности провадив у Житомирі організацію українського церковного життя та був волинським губерніяльним інструктором народної освіти. Тут він також був діяльним членом Братства Святого Спаса, що ставило одним зі своїх завдань відродження українських традицій в Православній Церкві.

Чудом врятувавшись від розстрілу большевиками, літом 1919 р. залишив Житомир і подався до с. Сельце на Володимирщині, куди був призначений настоятелем парафії. В новоорганізованому тоді Володимирському Духовному Правлінні стає свящ. Н. Абрамович секретарем і розгортає широку діяльність. З ініціятиви свящ. Н. Абрамовича і з благословення правлячого тоді Волинською єпархією Єпископа Діонисія (пізнішого Митрополита Варшавського) в днях 3–8 жовтня 1921 р. в Почаївській Лаврі відбувся Волинський Єпархіяльний З‘їзд, головою якого був обраний о. Н. Абрамович, який також під час цього з‘їзду відправив Службу Божу українською мовою. Це була перша Служба Божа українською мовою на тій частині Волині, що опинилася під Польщею.

Гострий меморандум Володимирського Духовного Правління до Свящ. Синоду Православної Церкви в Польщі про необхідність українізації Церкви спричинив закриття Духовного Правління і покарання його керівників. Не зважаючи на це о. Н. Абрамович, що з 1924 р. одержав сан протоєрея, провадить далі активну працю в напрямі українізації Церкви. У зв‘язку з тим та на вимогу протиукраїнських чинників вища духовна влада розпочала слідство проти прот. Н. Абрамовича, що тривало понад два роки і було закінчене в лютому 1927 р. виправданням його з усіх обвинувачень.

Коли ж українське громадянство почало вимагати від вищої церковної влади висвячення прот. Н. Абрамовича на Єпископа, Синод у березні 1928 р. заслав його до Дерманського монастиря нібито за церковну несубординізацію, бо продовжував відправляти Служби Божі українською мовою. Повних три роки перебував прот. Н. Абрамович у заточенні в монастирі й був звільнений після того, як в монастирі піднісся рух за українізацію Богослужень, спричинником чого церковна влада вважала прот. Н. Абрамовича.

Церква в КиверцяхСвящ. Н. Абрамович і група парафіян (1937р.)

Звільнений з монастиря, прот. Н. Абрамович був призначений настоятелем православної парафії в осаді Киверці біля Луцька, де властиво він щойно зорганізував парафію. Живучи біля Луцька, що в той час став осередком українського православного церковного життя на Волині, прот. Н. Абрамович приймав живу участь в працях Луцької підкомісії перекладу Святого Письма і Богослужбових книжок на українську мову та був членом Товариства ім. Митр. Петра Могили. З 26 жовтня прот. Н. Абрамович був призначений благочинним другого деканату Ковельського повіту. Перед другою світовою війною він провів повну українізацію церковного життя в своєму деканаті. В тому ж селі він перебув першу окупацію Волині совєтською владою з 1939 по 1941 рік.

Коли після звільнення українських земель від большевиків з'явилася можливість відновлення церковного життя на центральних і східних землях України й постало питання про конечність висвячення нових єпископів, одним з перших кандидатів на єпископа став прот. Н. Абрамович. З благословення Митрополита Варшавського Діонисія, зверхника Православної Церкви, в складі духовенства якої знаходився прот. Н. Абрамович, в Пінську на Поліссі 9 лютого 1942 р. відбулася хіротонія прот. Н. Абрамовича на Єпископа, що перед тим прийняв чернецтво й став архимандритом. Довершили хіротонію Архиєпископи Олександер Пінський й Полікарп Луцький і Ковельський та Єпископ Юрій Берестейський згідно канонів Святої Православної Церкви.

Владика Ніканор в Києві (1942 р.)Владика Ніканор був висвячений для Києва, куди прибув 13 березня 1942 р., а 16 березня в Свято–Андріївському соборі в Києві був всенародно обраний на Київську єпископську катедру. 19 березня 1942 р. репрезентантами УАПЦеркви в Києві, в наслідок бажання віруючих і чолових органів УАПЦеркви в Україні, Єпископові Ніканору було передано зверхність і представництво цієї церкви. Одночасно, у зв‘язку з забороною окупаційною владою діяльности Всеукраїнської Православної Церковної Ради, склад її було включено до Вищого Церковного Управління при Єпископові. За час перебування Владики Ніканора в Києві було ним висвячено для Української Автокефальної Православної Церкви 8 єпископів, 187 священників і організовано лише на самій Київщині 580 українських православних парафій. Постановою Собору Єпископів з участю представників від духовенства й вірних у Києві 17 травня 1942 р. Владику Ніканора було возведено в сан Архиєпископа Київського й Чигиринського. Діяльність Владики Ніканора проходила в Києві в дуже тяжких умовах воєнного часу, при повній недоброзичливости, а то й ворожости окупаційної гітлерівської влади до УАПЦеркви й самого Владики Ніканора.

25 вересня 1943 р. Владика Архиєпископ Ніканор був змушений залишити Київ і податися на Захід. Після короткого перебування на Волині виїхав на запрошення Митрополита Діонисія до Варшави, де перебував під його опікою та брав активну участь у Соборі Єпископів УАПЦ, що відбувся там у березні–квітні 1944 р. Пізніше через Словаччину прибув у 1944 р. до Німеччини. Після закінчення війни, з 1945 р. оселюється в Карлсруе, де проживав до своєї смерти.

Постановою Собору Єпископів УАПЦеркви в Мюнхені 15 травня 1947 р. Владика Архиєпископ Ніканор був обраний Заступником Митрополита і Голови Собору Єпископів УАПЦеркви, а Собор Єпископів УАПЦ у Парижі 15 вересня 1952 р. надав йому титул Митрополита УАПЦ в Німеччині. Після упокоєння бл. Пам. Митрополита Полікарпа 22 жовтня 1953 р. постановою Надзвичайного собору УАПЦ в Парижі йому було надано титул Митрополита УАПЦ на еміграції.

Собор УАПЦ 1956 р. в Карлсруе

Митрополит Ніканор очолював УАПЦеркву на еміграції 15 років. Найважливішою подією за часів перебування Митрополита Ніканора зверхником УАПЦеркви на чужині був безперечно Собор УАПЦ, який відбувсь 16–18 грудня 1956 р. в Карлсруе. Цей Собор відбувся під головуванням Митрополита Ніканора і прийняв ряд важливих постанов, зокрема затвердив новий статут УАПЦеркви на чужині.

Митрополит за роботою в своїй резиденції в КарлсруеКрім своєї архипастирської діяльности Митрополит був з 1948 р. головою Богословсько-Наукового Інституту УАПЦ. З появою журналу "Рідна Церква" з вересня 1952 р. очолював як Митрополит УАПЦ його редакційну колегію. Під редакцією Митрополита Ніканора вийшов у 1949 р. Служебник, а в 1950 р. Часослов. Крім цього, Митрополит Ніканор написав і видав такі праці як "Догматично-канонічний устрій Вселенської Православної Церкви", "Історія Дерманського монастиря", "Старі церковні звичаї на Волині" та ряд інших праць, що їх друкував під різними псевдонімами в різних журналах. Митрополит Ніканор мав високу богословську освіту. Він був великий знавець канонічного права та інших богословських дисциплін. Він вміло поєднував старі українські православні церковні традиції зі сучасністю. Це був кращий представник нашого старого духовенства ще дореволюційних часів, великий український патріот, що всеціло себе віддав на служіння своїй Українській Православній Церкві. (за: Рідна Церква, Ridna Cerkwa - Ukrainisches Orthodoxes Kirchenblatt, Nr. 78, Neu-Ulm 1969)

_____________________________________________________________________________