Історія нашої церкви
Основи Української Православної Церкви беруть свій початок від акту хрещення Київської Руси князем Володимиром Великим у 988 році. Християнство прийшло до нас з Візантії - джерела культури. Протягом семи століть православна церква в Україні підлягала номінально Вселенському (Константинопольському) патріархату як її материнській церкві. Це означає, що патріархи призначали Київських митрополитів, звичайно греків, за деякими винятками, але не втручалися у внутрішні справи церкви. Так вона могла вільно розвиватися і в 17-му столітті досягти свого розквіту. Вона була de facto автокефальною. Внаслідок політичних обставин на Сході Європи того часу та на вимогу Москви у 1686 році Київська митрополія була відділена Вселенським патріархом Діонісієм IV від її материнської церкви - Константинополя і прилучена до Москви з порушенням канонічних правил і приписів. Що це відлучення було неканонічним актом, свідчить синодальний томос Вселенського патріархату від 13 листопада 1924 року про надання автокефалії православній церкві в Польщі.
Етапи відродження
Було декілька спроб відродити національну українську православну церкву в Україні і тим самим відновити історичну Київську митрополію. Вперше - після революції в Росії у 1917 році та політичного усамостійнення України у листопаді 1917 року, коли Церковна Рада проголосила себе тимчасовим Церковним управлінням України. Після акту проголошення самостійності Української Народної Республіки 22 листопада 1918 року послідувало відновлення української православної церкви та проголошення її автокефалії українським урядом законодавчим актом від 1 січня 1919 року. Ця церква існувала до того часу, коли перестала існувати самостійна українська державність внаслідок радянського поневолення України.
Bдруге українська православна церква сформувалася на Всеукраїнському Православному Соборі в Києві у жовтні 1921 року вже в Радянській Україні. Ця українська автокефальна православна церква набула правового статусу тим, що вона себе зареєструвала. У період переслідування комуністичним атеїстичним режимом у 1930 році вона була ліквідована.
Bтретє українська православна церква була відроджена в 1942 році під час німецької окупації України на тривалій канонічній основі. Але діяльність єпископів проходила в дуже важких умовах воєнного часу, при повній недоброзичливості, а то й ворожості окупаційної гітлерівської влади до Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Після другої світової війни ця церква продовжила своє існування лише на еміграції у вільному світі.
Церква в батьківщині
У процесі реформ в Радянському Союзі православна церква в Україні поділилася на декілька гілок: Українська Православна Церква Московського Патріархату (раніше іменуюча себе Російською Православною Церквою Московського Патріархату), Українська Православна Церква Київського Патріархату та дві автокефальні гілки. Багато років заходи щодо їх об'єднання в єдину Помісну Церкву та її визнання Вселенським патріархатом залишалися безуспішними. У 2018 році почався процес надання автокефалії об'єднаній Православній Церкві України, який завершився наданням Вселенським патріархатом томосу для України.
Українська Православна Церква в Діаспорі
Українська Православна Церква в Діаспорі визнає себе частиною Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Вона є продовженням тієї церкви, що під час другої світової війни набула свого канонічного статусу з благословення Варшавського Митрополита Діонісія. Він подбав про відновлення української канонічної ієрархії - перші висвяти якої були звершені єпископами, що перебували у його юрисдикції.
Українська Православна Церква в Діяспорі з єпархіями в Північній і Південній Америці, в Австралії, Новій Зеландії та Західній Європі становить тепер самостійну гілку її материнської церкви - Київської митрополії. З березня 1995 року ця церква перебуває у канонічній і євхаристійній єдності з Вселенським Константинопольським патріархатом і тим сами з усіма канонічними автокефальними православними помісними церквами. Таким чином його всесвятістю патріархом Варфоломієм був відновлений історично зумовлений зв'язок з Вселенським патріархатом. Українська Православна Церква в Канаді творить окрему самостійну гілку і вже від початку 1990 року перебуває у канонічній і євхаристійній єдності з Вселенським патріархатом.
Громади у Федеративній Республіці Німеччина
Перші українські православні громади у Федеративній Республіці Німеччина виникли після Другої світової війни влітку 1945 року. Восени 1944 року з України до Німеччини прибули дванадцять єпископів українського єпископату і розпочали організовувати церковне життя у цій повоєнній країні. Митрополит Полікарп, котрий влітку 1945 року перебував біля Ганноверу, скликав першу нараду єпископів, котра відбулася 16 липня 1945 року у м. Бад Кіссінґен. Було прийнято постанову надалі діяти як ієрархічний орган Української Автокефальної Православної Церкви на еміграції.
Так влітку 1949 року УАПЦ в Німеччині нараховувала приблизно 60 парафій, 20.000 вірних, 127 священиків та 20 дияконів. Парафії розвивали жваве церковне життя. У Мюнхені існували Богословський Науковий Інститут та Богословсько-Педагогічна Академія, де викладали видатні українські науковці й богослови. Але Німеччина була для багатьох втікачів лише тимчacoвoю країною перебування. Гнані пережиттям сталінського терору, злиднів і нещастя починаючи з 1948 року тисячі українських втікачів шукали притулку у вільному cвіті в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Південній Америці. А для тих, хто залишилися, та їх нащадків, Німеччина стала другою батьківщиною.
Ієрархи церкви
Після смерті Митрополита Полікарпа в Парижі у жовтні 1953 року його наступником став Архієпископ Ніканор (Абрамович), що проживав у німецькому м. Карлсруге.
Після його смерті у 1969 році Українська Автокефальна Православна Церква в Німеччині перейшла під юрисдикцію Митрополита Української Православної Церкви в США Мстислава (Скрипника).
Після його смерті у червні 1993 року його наступником став Митрополит Української Православної Церкви в США Константин (Буґан) з осідком у Саут Баунд Брук.
В жовтні 2012 року Високопреосвященніший Архиєпископ Української Православної Церкви в США Антоній (Щерба) став наступником блаж. пам. Митрополита Константина, спочилого в травні 2012 року.
Українські православні громади в Німеччині, а також в інших західноєвропейських країнах з жовтня 1969 року знаходилися під архиєрейською опікою Владики Ореста (Іванюка). Він помер у квітні 1981 року в Нью Йорку і був похоронений на українському цвинтарі у Саут Баунд Брук.
Наступником Архієпископа Ореста став у 1978 році овдовілий настоятель парафії в німецькому м. Новий Ульм, протопресвітер Анатолій Дублянський. Єпископська хіротонія архімандрита Анатолія відбулася в травні 1981 року в Церкві-Пам’ятнику в Саут Баунд Брук. Свої обов’язки правлячого єпископа Західноєвропейської єпархії Владика Анатолій виконував до його смерті в жовтні 1997 року.
Два роки пізніше у вересні 1999 року на 8-у Соборі УАПЦ у катедральному храмі св. Архистратига Михаїла в бельгійському м. Ґенк Владика Іоан (Дерев'янка) Лондонський був призначений наступником блаж. пам. архієпископа Анатолія і піднесений у сан архієпископа.
Після відходу архієпископа Іоана на спочинок преосвященніший владика Даниїл (Зелінський) в липні 2016 року був призначений високопреосвященійшим митрополитом Української Православної Церкви в Діаспорі Антонієм правлячим єпископом Західноєвропейської єпархії Української Православної Церкви в Діаспорі.
Конференція Православних Єпископів у Німеччині
Від 1997 року Українська Православна Єпархія в Західній Європі належить до Комісії Православних (канонічних) Церков у Німеччині - об'єднання дієцезій (нім. скор. "KOKID"). В 2010 році єпископи православних дієцезій у м. Нюрнберґ постановили об’єднатися у Конференцію Православних Єпископів у Німеччині (нім. скор. "OBKD"). Українська Православна Церква також представлена в локальних та регіональних екуменічних організаціях.